Миттєвості афганської війни

У лютому щороку Україна вшановує учасників бойових дій на території інших держав. Відзначення цієї дати є згадкою про війну в Афганістані, яка тривала 10 років. У бойових діях взяли участь понад 160 тисяч українців, 3290 з них загинули на війні, майже 60 вважаються зниклими безвісти або такими, що потрапили в полон. Понад 8 тисяч українців отримали поранення, близько 4690 з них повернулися додому інвалідами.

afgan2016 main

У вестибюлі університету працівники бібліотеки організували показ фотовиставки Сергія Кравцова, учасника пекельної війни.

Кравцов Сергій Борисович, військовий перекладач, з початку 2015 року почав свою трудову діяльність в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.

afgan2016 main

З 1986 по 1989 роки в якості референта-перекладача проходив військову службу в Афганістані.

Згодом, виконував службові обов’язки в Середній Азії, побував у всіх гарячих місцях Кавказу, включаючи і НКАО. В цьому регіоні доводилось виконувати самі різноманітні завдання, серед яких були і досить делікатні – від допомоги головному військовому цензору інспектувати відому газету «Советский Карабах», до зустрічі та координації дій з польським батальйоном, що прибув для ліквідації наслідків жахливого землетрусу в місті Ленінакані.

У 1991 році переміг у фотоконкурсі колишнього Закавказького військового округу на афганську тематику у місті Тбілісі (Грузія).

Брав участь у створені та розбудові Уманської митниці. Інспектор і перекладач Уманського митного поста Київської митниці.

В якості службовця і референт-перекладача працював у розвідувальному управлінні штабу військово-повітряних сил України у місті Вінниця. Має державні та афганські нагороди.

Друкувався в українському журналі «Всесвіт».

По запрошенню сходознавця Яреми Полотнюка (син української письменниці Ірини Вільде) та за сприянням відомого українського історика і археографа Ярослава Дашкевича(завідувач кафедри сходознавства) з 2004 по 2011 роки працював асистентом кафедри сходознавства філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

afgan2016 main

Брав участь у багатьох міжнародних наукових конференціях.

Як перекладач він неодноразово брав участь в роботі по лінії UNHCR – Управління верховного комісару ООН у справах біженців в Україні.

З січня 2013 року є членом «Всеукраїнської асоціації індологів».

Має публікації з історії Афганістану, Індії та Пакистану, а також з історії співпраці України з цими країнами.

Презентація фотовиставки Сергія Кравцова «Салям, Афганістан! Країна. Історія. Люди» вперше в Умані відбулася в приміщені Державного історико-архітектурного заповідника “Стара Умань”.

Сергій Борисович є учасником конкурсу, який триває в бібліотеці під назвою «Нові імена в літературі» й пропонує Вашій увазі вірш, що написав після пережитого на війні.

afgan2016 main

«Миттєвості афганської війни»

Пригоди життєві бувають різні:

Мисливські і козацькі,

Спортивні і рибацькі,

Ну, і, звичайно, не забувайте,

Бувають пригоди ще і солдатські.

Не перший день вже йшла війна,

Не сотий і не шестисотий,

І точно вже не вісімсотий,

А значно довше кажу вам!

Роками довгими тяглася,

Ніхто не знав чому і як,

Вона розпочалася.

Колони збройні все повзли,

Маршрути все мінялись.

Бо йшла запекла боротьба

За першість в регіоні і,

Врешті решт,у світі.

Афганістан країна звалась!

І як завжди, чи,

То за долею такою,

Між жорнова тріскучої війни

Попав солдат наш з України.

Чому між горами пожежа,

В долині пороховий дим?

Бринять посвистуючи кулі,

Колючи камінь гострих скель.

І що порушило тут тишу,

Зненацька, раптом, так миттєво,

Неначе грім у ясний день

Так енергійно прозвучав.

Душмани в горах причаїлись

Чекали часу свойого,

Як хижий звір спостерігали,

На жертву пильно вартували,

А час спливав – за миттю мить,

Момент настав, а з ним атака

З каміння вирвалась мов смерч.

Фугаси землю потрясли і

Повилазили з мороку,

З під ніг, з боків, та і навколо

Залізна хвиля прокотилась,

Зжираючи усе живе.

Злетіла башта металева,

Повідлітали і люки

З надвитривалої броні.

Загавкали, як пси скажені,

Чужії мінометні батареї.

Відлуння звук той підхопило

І,наче, в піжмурки грайливо,

То там, то ще десь і, так далі,

Несло і множило його.

Так ніби гори жартівливо,

Хапали й кидали його.

З долини – в гору, до небес,

З небес у прірви – до безодні.

Заскреготіло, загуло і

Сонце димом затягло.

Уже не видно дальніх гір,

Несеться і кружляє пил,

Та рій вогняних світлячків:

Від кулеметів, автоматів,

Від Бе-Те-еРів і гармат,

від Бе-еМ-Пе та від гранат.

Палає, вертиться, горить,

трясеться, стогне й майорить.

Що ж це таке, у чому річ

І що за сили тут зійшлися,

Що підштовхнуло їх на це

Чому вирішують так справу,

Навіщо знищують себе?

Все закрутилось мов та дзиґа,

Змішались небо і земля

В диму і в блискавках від зброї

Ні сонця й неба – край землі,

Так ніби пекло вмить з’явилось

Вогонь і зойки, стогін й крики,

Неначе мову всі забули та

Перейшли на сленг війни.

Свистять літаючи осколки,

Несуться кулі мов той град,

Як льодова страшна лавина

З гір ворог стрімко наступав.

Колона свій спинила хід!

Всі поховались - хто куди.

І наш солдат упав додолу,

З землею злився, як одне,

Тремтів і в голос він молився,

Ніхто не чув його там слів!

Лиш Бог, звичайно, Всюдисущий

Уважно, мовчки прислухався,

Та Ангел хлопця Охоронець

Не підпускав з косою смерть.

Лежав, молився і тремтів.

Мабуть кінець - подумав він!

Хтозна ще як би це тривало,

Якби не змилостививсь Бог.

Не стримався і до бійця звернувся

Його Величність Святий Дух:

Вставай солдат, здолай це пекло,

Не личить лицарю лежать.

Зберись і сміло підіймайся,

Та покажи геройську суть!

Тремтіти тіло припинилось,

Хоч ворог далі насувався.

І встав солдат та з кулеметом

Пішов на ворога один.

За ним вже другий, третій, інші,

Піднялись і пішли на штурм.

Сценарій сильно тут змінився.

Військова п’єса розгорталась,

Хоч до антракту ще далеко.

Дует і тріо, і квартет,

Усі тут справжні виконавці,

Лиш оплесків із залу їм не чуть.

За кроком крок солдат відважно,

Долав всю відстань смертоносну.

Забув він явно про безпеку,

І саме в цю тривожну мить,

Коли здавалось перемога,

Вже десь тут поруч, вже десь тут!

Щось сильно вдарило у груди,

Та так, що заіскрилось вголові,

І потемнів весь світ, запала тиша.

Лиш голосшепотів здалека:

«Вставай, герой, ну, що ж ти, ну…»

І якось точно так раптово

Затихло, вщухло, припинилось,

Подув легенький вітерець,

Промінчик сонця ледь торкнувся

До місць недавньої війни.

Душмани відступили в гори.

Страшна картина розгорнулась,

Де йшла запекла боротьба:

Палає техніка й чадіє,

Кудлатий дим йде від машин,

Вогонь брезенти пожирає.

Лежать розметані деталі:

Колеса, траки і борти,

Шоломи і бронежилети

Та закривавлені бинти.

Уже з’явились вертольоти,

Медбрат із сумкою біжить.

За ним вже ноші хтось волочить,

Та з боку ще і командир кричить:

«Скоріше, хутко, ворушіться.

Мерщій до нього кажу вам!

Ще дише він, ну, щось робіть!»

Солдат лежить в кривавій плямі,

І очі дивляться у Рай,

Нічого вже не помічає,

А губи ледве промовляють:

«Ой, дуже холодно мені!»

Думками він вже десь далеко

І рідний край згадав на хвилю.

Я йду до тебе, Батьківщино!

Я син твій, матінко моя.

Я повертаюсь, Україно!

З походу у чужі края.

І честь твою я не зганьбив,

І віру в Бога - я зберіг!

Солдатом був і залишаюсь,

Твоїм я справжнім козаком!

Вже десь він там - за небесами,

Ось вже потусторонній світ,

Там ще щось, ще якісь ворота,

Стоп, повернусь назад!

А дома мати порядкує,

Душою щось вже відчуває

Ой що ж це, вже чомусь давно

Немає вісточки здалека

Від сина рідного мого!

Можливо трапилось щось з ним,

Чи може трохи захворів?

Та і лежить десь у шпиталі,

Немає часу на листа.

І поки думала-гадала,

Нервово так переживала,

В воротах в формі хтось з’явився,

І по подвір’ю попростав.

Німіють материні ноги,

Тремтять нервово кісті рук.

Невже, о Боже! Що ж це в свято

До нас навідавсь воєнком!

Що повідомить він, що скаже,

Що за новину принесе?

Вже сльози зір її туманять,

По жилах кров аж закипає,

А серце бухка як вулкан.

Думки у раз кудись поділись

І невідомо, що за сила її тримає,

Вся дрижить, не може вимовити

й слова, та мужньо все іще стоїть.

Військовий тихо наближався,

Ось крок, вже другий, ще один.

І якось раптом зупинився.

Тривала пауза недовго,

Щось ще на формі поправляв.

Ну і нарешті, знайомим голосом

Сказав: Ну що ж ви, мамо,

Це ж бо я, добридень Вам

І Вашій хаті, ну, як,

Ви, тут весь час одна?

Добридень синку і тобі!

Тихенько мати відповіла,

З сльозами, плачем, голосінням

Ах, сину! Сину, сину, мій!

О слава Богу, ти живий!

Я так тебе давно чекаю,

Уже втомилась, знервувалась.

І мати з сином обнялись.

Вона все далі голосила:

Яке ж це щастя – ти живий,

Уже додому повернувся,

А сльози річкою котились,

Неначе зливавідновилась.

З боків, обпершись на паркан,

Сусіди хором вже дивились,

Кульгаючи і з патичком

Що сили поспішав,

З поверненням солдата привітати

І про війну порозмовляти

З медалями, нашивками та орденами

Відомий всім краянам ветеран.

Жінки сльозу також втирали,

Пташки в садку щось щебетали,

Десь там в самій височині -

Ласкаво сонечко всміхалось,

Церковні дзвони вигравали,

Все було так як і раніше,

Так ніби світ і не мінявся,

Не було ніби і війни.

Пройдуть роки, десятиліття,

Можливо, навіть і століття,

Десь поміж сторінок віків

Знайдеться знаний бандурист,

Візьме інструмент він до рук

І розповість легенду:

Колись у сиву давнину

Не знав наш світ покою,

Складні часи були тоді -

Держави, ну і їх керівники

Ворогували сильно.

Ділили карту політичну,

Мов пироги у мисці.

А в центрі Азії була

Така собі країна,

Весь час чомусь там йшла війна,

Як не одна то друга.

На тлі тих згаданих подій,

Були там наші браття

Вони всі сміло йшли у бій

Хоробро, славно, вправно!

Ох, скільки їх там полягло,

У цій кривавій бойні!

Згадаймо ж нині їх усіх

За їх відвагу й мужність!