У лютому щороку Україна вшановує учасників бойових дій на території інших держав. Відзначення цієї дати є згадкою про війну в Афганістані, яка тривала 10 років. У бойових діях взяли участь понад 160 тисяч українців, 3290 з них загинули на війні, майже 60 вважаються зниклими безвісти або такими, що потрапили в полон. Понад 8 тисяч українців отримали поранення, близько 4690 з них повернулися додому інвалідами.
У лютому щороку Україна вшановує учасників бойових дій на території інших держав. Відзначення цієї дати є згадкою про війну в Афганістані, яка тривала 10 років. У бойових діях взяли участь понад 160 тисяч українців, 3290 з них загинули на війні, майже 60 вважаються зниклими безвісти або такими, що потрапили в полон. Понад 8 тисяч українців отримали поранення, близько 4690 з них повернулися додому інвалідами.
У вестибюлі університету працівники бібліотеки організували показ фотовиставки Сергія Кравцова, учасника пекельної війни.
Кравцов Сергій Борисович, військовий перекладач, з початку 2015 року почав свою трудову діяльність в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.
З 1986 по 1989 роки в якості референта-перекладача проходив військову службу в Афганістані.
Згодом, виконував службові обов’язки в Середній Азії, побував у всіх гарячих місцях Кавказу, включаючи і НКАО. В цьому регіоні доводилось виконувати самі різноманітні завдання, серед яких були і досить делікатні – від допомоги головному військовому цензору інспектувати відому газету «Советский Карабах», до зустрічі та координації дій з польським батальйоном, що прибув для ліквідації наслідків жахливого землетрусу в місті Ленінакані.
У 1991 році переміг у фотоконкурсі колишнього Закавказького військового округу на афганську тематику у місті Тбілісі (Грузія).
Брав участь у створені та розбудові Уманської митниці. Інспектор і перекладач Уманського митного поста Київської митниці.
В якості службовця і референт-перекладача працював у розвідувальному управлінні штабу військово-повітряних сил України у місті Вінниця. Має державні та афганські нагороди.
Друкувався в українському журналі «Всесвіт».
По запрошенню сходознавця Яреми Полотнюка (син української письменниці Ірини Вільде) та за сприянням відомого українського історика і археографа Ярослава Дашкевича(завідувач кафедри сходознавства) з 2004 по 2011 роки працював асистентом кафедри сходознавства філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Брав участь у багатьох міжнародних наукових конференціях.
Як перекладач він неодноразово брав участь в роботі по лінії UNHCR – Управління верховного комісару ООН у справах біженців в Україні.
З січня 2013 року є членом «Всеукраїнської асоціації індологів».
Має публікації з історії Афганістану, Індії та Пакистану, а також з історії співпраці України з цими країнами.
Презентація фотовиставки Сергія Кравцова «Салям, Афганістан! Країна. Історія. Люди» вперше в Умані відбулася в приміщені Державного історико-архітектурного заповідника “Стара Умань”.
Сергій Борисович є учасником конкурсу, який триває в бібліотеці під назвою «Нові імена в літературі» й пропонує Вашій увазі вірш, що написав після пережитого на війні.
«Миттєвості афганської війни»
Пригоди життєві бувають різні:
Мисливські і козацькі,
Спортивні і рибацькі,
Ну, і, звичайно, не забувайте,
Бувають пригоди ще і солдатські.
Не перший день вже йшла війна,
Не сотий і не шестисотий,
І точно вже не вісімсотий,
А значно довше кажу вам!
Роками довгими тяглася,
Ніхто не знав чому і як,
Вона розпочалася.
Колони збройні все повзли,
Маршрути все мінялись.
Бо йшла запекла боротьба
За першість в регіоні і,
Врешті решт,у світі.
Афганістан країна звалась!
І як завжди, чи,
То за долею такою,
Між жорнова тріскучої війни
Попав солдат наш з України.
Чому між горами пожежа,
В долині пороховий дим?
Бринять посвистуючи кулі,
Колючи камінь гострих скель.
І що порушило тут тишу,
Зненацька, раптом, так миттєво,
Неначе грім у ясний день
Так енергійно прозвучав.
Душмани в горах причаїлись
Чекали часу свойого,
Як хижий звір спостерігали,
На жертву пильно вартували,
А час спливав – за миттю мить,
Момент настав, а з ним атака
З каміння вирвалась мов смерч.
Фугаси землю потрясли і
Повилазили з мороку,
З під ніг, з боків, та і навколо
Залізна хвиля прокотилась,
Зжираючи усе живе.
Злетіла башта металева,
Повідлітали і люки
З надвитривалої броні.
Загавкали, як пси скажені,
Чужії мінометні батареї.
Відлуння звук той підхопило
І,наче, в піжмурки грайливо,
То там, то ще десь і, так далі,
Несло і множило його.
Так ніби гори жартівливо,
Хапали й кидали його.
З долини – в гору, до небес,
З небес у прірви – до безодні.
Заскреготіло, загуло і
Сонце димом затягло.
Уже не видно дальніх гір,
Несеться і кружляє пил,
Та рій вогняних світлячків:
Від кулеметів, автоматів,
Від Бе-Те-еРів і гармат,
від Бе-еМ-Пе та від гранат.
Палає, вертиться, горить,
трясеться, стогне й майорить.
Що ж це таке, у чому річ
І що за сили тут зійшлися,
Що підштовхнуло їх на це
Чому вирішують так справу,
Навіщо знищують себе?
Все закрутилось мов та дзиґа,
Змішались небо і земля
В диму і в блискавках від зброї
Ні сонця й неба – край землі,
Так ніби пекло вмить з’явилось
Вогонь і зойки, стогін й крики,
Неначе мову всі забули та
Перейшли на сленг війни.
Свистять літаючи осколки,
Несуться кулі мов той град,
Як льодова страшна лавина
З гір ворог стрімко наступав.
Колона свій спинила хід!
Всі поховались - хто куди.
І наш солдат упав додолу,
З землею злився, як одне,
Тремтів і в голос він молився,
Ніхто не чув його там слів!
Лиш Бог, звичайно, Всюдисущий
Уважно, мовчки прислухався,
Та Ангел хлопця Охоронець
Не підпускав з косою смерть.
Лежав, молився і тремтів.
Мабуть кінець - подумав він!
Хтозна ще як би це тривало,
Якби не змилостививсь Бог.
Не стримався і до бійця звернувся
Його Величність Святий Дух:
Вставай солдат, здолай це пекло,
Не личить лицарю лежать.
Зберись і сміло підіймайся,
Та покажи геройську суть!
Тремтіти тіло припинилось,
Хоч ворог далі насувався.
І встав солдат та з кулеметом
Пішов на ворога один.
За ним вже другий, третій, інші,
Піднялись і пішли на штурм.
Сценарій сильно тут змінився.
Військова п’єса розгорталась,
Хоч до антракту ще далеко.
Дует і тріо, і квартет,
Усі тут справжні виконавці,
Лиш оплесків із залу їм не чуть.
За кроком крок солдат відважно,
Долав всю відстань смертоносну.
Забув він явно про безпеку,
І саме в цю тривожну мить,
Коли здавалось перемога,
Вже десь тут поруч, вже десь тут!
Щось сильно вдарило у груди,
Та так, що заіскрилось вголові,
І потемнів весь світ, запала тиша.
Лиш голосшепотів здалека:
«Вставай, герой, ну, що ж ти, ну…»
І якось точно так раптово
Затихло, вщухло, припинилось,
Подув легенький вітерець,
Промінчик сонця ледь торкнувся
До місць недавньої війни.
Душмани відступили в гори.
Страшна картина розгорнулась,
Де йшла запекла боротьба:
Палає техніка й чадіє,
Кудлатий дим йде від машин,
Вогонь брезенти пожирає.
Лежать розметані деталі:
Колеса, траки і борти,
Шоломи і бронежилети
Та закривавлені бинти.
Уже з’явились вертольоти,
Медбрат із сумкою біжить.
За ним вже ноші хтось волочить,
Та з боку ще і командир кричить:
«Скоріше, хутко, ворушіться.
Мерщій до нього кажу вам!
Ще дише він, ну, щось робіть!»
Солдат лежить в кривавій плямі,
І очі дивляться у Рай,
Нічого вже не помічає,
А губи ледве промовляють:
«Ой, дуже холодно мені!»
Думками він вже десь далеко
І рідний край згадав на хвилю.
Я йду до тебе, Батьківщино!
Я син твій, матінко моя.
Я повертаюсь, Україно!
З походу у чужі края.
І честь твою я не зганьбив,
І віру в Бога - я зберіг!
Солдатом був і залишаюсь,
Твоїм я справжнім козаком!
Вже десь він там - за небесами,
Ось вже потусторонній світ,
Там ще щось, ще якісь ворота,
Стоп, повернусь назад!
А дома мати порядкує,
Душою щось вже відчуває
Ой що ж це, вже чомусь давно
Немає вісточки здалека
Від сина рідного мого!
Можливо трапилось щось з ним,
Чи може трохи захворів?
Та і лежить десь у шпиталі,
Немає часу на листа.
І поки думала-гадала,
Нервово так переживала,
В воротах в формі хтось з’явився,
І по подвір’ю попростав.
Німіють материні ноги,
Тремтять нервово кісті рук.
Невже, о Боже! Що ж це в свято
До нас навідавсь воєнком!
Що повідомить він, що скаже,
Що за новину принесе?
Вже сльози зір її туманять,
По жилах кров аж закипає,
А серце бухка як вулкан.
Думки у раз кудись поділись
І невідомо, що за сила її тримає,
Вся дрижить, не може вимовити
й слова, та мужньо все іще стоїть.
Військовий тихо наближався,
Ось крок, вже другий, ще один.
І якось раптом зупинився.
Тривала пауза недовго,
Щось ще на формі поправляв.
Ну і нарешті, знайомим голосом
Сказав: Ну що ж ви, мамо,
Це ж бо я, добридень Вам
І Вашій хаті, ну, як,
Ви, тут весь час одна?
Добридень синку і тобі!
Тихенько мати відповіла,
З сльозами, плачем, голосінням
Ах, сину! Сину, сину, мій!
О слава Богу, ти живий!
Я так тебе давно чекаю,
Уже втомилась, знервувалась.
І мати з сином обнялись.
Вона все далі голосила:
Яке ж це щастя – ти живий,
Уже додому повернувся,
А сльози річкою котились,
Неначе зливавідновилась.
З боків, обпершись на паркан,
Сусіди хором вже дивились,
Кульгаючи і з патичком
Що сили поспішав,
З поверненням солдата привітати
І про війну порозмовляти
З медалями, нашивками та орденами
Відомий всім краянам ветеран.
Жінки сльозу також втирали,
Пташки в садку щось щебетали,
Десь там в самій височині -
Ласкаво сонечко всміхалось,
Церковні дзвони вигравали,
Все було так як і раніше,
Так ніби світ і не мінявся,
Не було ніби і війни.
Пройдуть роки, десятиліття,
Можливо, навіть і століття,
Десь поміж сторінок віків
Знайдеться знаний бандурист,
Візьме інструмент він до рук
І розповість легенду:
Колись у сиву давнину
Не знав наш світ покою,
Складні часи були тоді -
Держави, ну і їх керівники
Ворогували сильно.
Ділили карту політичну,
Мов пироги у мисці.
А в центрі Азії була
Така собі країна,
Весь час чомусь там йшла війна,
Як не одна то друга.
На тлі тих згаданих подій,
Були там наші браття
Вони всі сміло йшли у бій
Хоробро, славно, вправно!
Ох, скільки їх там полягло,
У цій кривавій бойні!
Згадаймо ж нині їх усіх
За їх відвагу й мужність!