Народився 23 січня 1891 р. в с. Піски (нині Бобровицького району Чернігівської області) в багатодітній родині сільського дяка. З дитинства був змушений заробляти собі на хліб, співаючи в церковному хорі. Навчався у Чернігівській духовній семінарії. Саме тут вирішилася його подальша доля: один із викладачів семінарії — художник і поет М. Жук познайомив здібного учня з М. Коцюбинським. Павло Тичина став відвідувати його «суботи», на які збиралися поети-початківці з Чернігова і навколишніх населених пунктів.
У 1913—1917 pp. навчався в Київському комерційному інституті й водночас працював у редакціях різних газет і журналів, помічником хормейстера в театрі М. Садовського.
У 1923 р. поет переїхав до тодішньої столиці України Харкова. Був співредактором журналу «Червоний шлях».
В історію української літератури він увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку, музично-зображальні можливості українського вірша. Багато творів Павла Тичини покладено на музику. Його перу належить 15 поем, зокрема поема-симфонія «Сковорода».
Залишив велику спадщину як перекладач (перекладав твори О. Пушкіна, О. Блока, Я. Коласа, Я. Купали та ін.). Автор наукових праць з літературознавства, мовознавства, теорії музики. До кінця життя очолював Комісію Спілки письменників України з роботи з молодими літераторами, благословивши на творчий шлях багатьох українських поетів.
Помер 16 вересня 1967 р. у Києві.
Інформаційно-бібліографічний відділ запрошує до перегляду рекомендаційного списку на тему: «130 років від дня народження Павла Тичини».
